У період збройних конфліктів перед владою регулярно постають виклики в царині прав людини, зокрема які обмеження прав вважати доцільними та яких стандартів дотримуватися. Одним із таких викликів може бути боротьба з дезінформацією.
В Україні, де майже сім років точиться війна з Росією, ця тема постала в центрі уваги минулого тижня, коли президент Володимир Зеленський видав указ, наслідком якого було «вимкнення» трьох проросійських телеканалів, що мають в Україні велику аудиторію.
2 лютого Володимир Зеленський підписав указ, яким увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) про запровадження санкцій проти народного депутата Тараса Козака та восьми юридичних осіб відповідно до Закону України 2014 року. Закон надає урядові повноваження застосовувати санкції проти іноземної юридичної чи фізичної особи, чия діяльність, на думку влади, може створювати загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України. Закон також дозволяє застосовувати без судового рішення санкції щодо інших фізичних чи юридичних осіб (імовірно, також щодо громадян України й українських компаній), які здійснюють терористичну діяльність або сприяють терористичній діяльності. Серед восьми компаній, що потрапили під санкції, три телеканали – «112 Україна», ZіK і NewsOne, які, на загальну думку, є частиною медіаімперії Віктора Медведчука, олігарха, тісно пов'язаного з Росією.
Уряд України має повне право застосовувати серйозні заходи для боротьби з дезінформацією та пропаґандою. Проте годі заперечувати, що санкції, спрямовані на заборону мовлення, зменшують медіаплюралізм і мають бути предметом прискіпливого розгляду.
Застосовані санкції діятимуть протягом п’яти років і включають анулювання ліцензій на мовлення. Відповідно, «112 Україна», ZіK і NewsOne припинили виходити в телеефір із 3 лютого. Канали і далі ведуть трансляцію на своїх сторінках у YouTube, але міністр культури та інформаційної політики України заявив, що міністерство звернеться до YouTube з проханням їх закрити.
Наразі українська влада не надала інформації щодо імовірної терористичної діяльності. Кілька авторитетних медій повідомляють, що Тарас Козак, заявлений власник заблокованих телеканалів, буцімто здійснював незаконне постачання вугілля з окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), а кошти від цих оборудок ішли на фінансування його медіа.
Запровадження санкцій викликало бурхливі дискусії в середовищі громадянського суспільства, правозахисників і журналістів України. Багато хто підтримує ці заходи, стверджуючи, що уряд має право на введення санкцій, особливо під час війни, і що вони є необхідними та виправданими. Інші вважають, що уряд має надати докази терористичної діяльності, щойно закон оскаржуватиметься в суді. Голова Національної спілки журналістів України піддав різкій критиці позасудовий характер цього кроку. Виконавча директорка Інституту масової інформації, що базується в Києві, загалом підтримує санкції, але воліла б отримати більше роз’яснень від держорганів.
Президент Зеленський заявив у своєму повідомленні у Твітері, що запровадження санкцій було «важким рішенням», але необхідним кроком в «інформаційній війні за правду». Пізніше Зеленський також обстоював це рішення на зустрічі з керівниками провідних українських телевізійних каналів, заявивши, що застосовані санкції є інструментом глобальної боротьби з дезінформацією та не мають нічого спільного з питанням свободи слова і незалежності медіа.
Реакція міжнародних партнерів України теж була різною. Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ висловила занепокоєння та попросила Україну надати більше інформації, а посольство США у Києві підтримало рішення української влади. Речник Верховного представника ЄС із питань закордонних справ і політики безпеки Жозепа Боррелля заявив, що хоча «спроби України захистити свою територіальну цілісність та національну безпеку, а також захиститися від маніпуляцій інформацією, є законними», це не має здійснюватися «за рахунок свободи медіа».
Боротьба з досконалою машиною державної російської пропаґанди почалася ще до війни 2014 року. Від найпершого дня Росія підливала запальну суміш зловмисної дезінформації, вигадувала «факти», вкидала химерні перебільшення і відверту брехню – від «нацистів», які захопили Київ, до надуманих загроз етнічним росіянам на сході. Це відіграло значну роль в ескалації напруження в Україні та розпалюванні конфлікту.
Існує безліч доказів того, що телеканали «112 Україна», ZіK і NewsOne протягом багатьох років займалися поширенням такої зловмисної інформації і на це не раз звертали увагу українські спостерігачі за ЗМІ, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та численні незалежні медіа.
Така пропаґанда та дезінформація є небезпечними та шкідливими. Ця проблема потребує вирішення, однак її розв’язання за допомогою позасудового указу, який обмежує медіаплюралізм, може виявитися слизькою стежиною.
Права на свободу вираження поглядів і на доступ до інформації забезпечуються вільними, незалежними та розмаїтими медіа. Такі права не є абсолютними, тобто їх може бути обмежено, проте виключно за умови, що обмеження чітко сформульовані в законі, аби від початку був зрозумілим механізм їх запровадження, а також було очевидно чи вони є необхідними та пропорційними і чи переслідують легітимну мету.
В останні роки деякі заходи України з протидії пропаґанді не відповідають цим нормам, зокрема такі, як: заборона книг; видворення журналістів, або відмова їм у в’їзді; законопроект про протидію «дезінформації», який загрожував свободі вираження поглядів і незалежності медіа (його, на щастя, не було внесено на розгляд Верховної Ради). Деякі з цих ініціатив вельми доречно виглядали б у романі Орвелла або в путінській Росії.
2017 року президент України Петро Порошенко підписав указ про заборону публічного доступу до російських соціальних платформ, інформаційних аґентств і головних пошукових систем, якими щодня користувалися мільйони українців.
2019 року на замовлення міжнародної правозахисної організації Freedom House, яка займається дослідженням і підтримкою стану демократії, політичних свобод і дотримання прав людини, було проаналізовано наслідки запроваджених заходів. У звіті зроблено висновок, що вони «завдали значної непередбачуваної побічної шкоди свободі слова, інформаційному простору та економічним інтересам України; до того ж, вони не допомогли значно просунутися в досягненні цілей, які влада запропонувала в обґрунтування своїх дій».
Демократія потребує вільного та плюралістичного медіаландшафту. Українська влада все ж має у своєму арсеналі інструменти протидії шкідливій пропаґанді, не настільки загрозливі для плюралізму та розмаїття медіа. Як мінімум, можна діяти через суд, де заходи та вимоги влади буде піддано незалежній судовій експертизі.
Приміром, Рада національної безпеки і оборони України або Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення можуть подати до адміністративного суду позов проти цих телеканалів і вимагати скасування їхніх ліцензій на мовлення за підбурювання ворожнечі або порушення прав людини. У той же спосіб органи влади могли б продемонструвати докази терористичної діяльності в суді та вимагати притягнути винних до відповідальності безпосередньо за цю діяльність.
Війна вже призвела до численних жертв і незліченних втрат. Свобода вираження поглядів і свобода медіа є одними з найважливіших свобод у демократичній державі. Для України було б великою втратою принести їх, хай і тимчасово, у жертву цій війні.
